Хімічні вакцини і анатоксини, принципи одержання. Асоційовані вакцини. Адсорбовані вакцини, принцип “депо”.

Хімічні вакцини є вакцинами другого покоління. Такі вакцини містять уже очищені антигени збудників інфекційних захворювань,отримані переважно хімічними методами. Основний принцип одержання хімічних вакцин полягає у виділенні та очищенні проективних антигенів від баластних речовин,які забезпечують розвиток надійного імунітету. Для виділення з мікроорганізмів антигенних комплексів використовують трихлороцтову кислоту,фенол,ферменти тощо. Хімічні вакцини характеризуються слабкою реактогенністю,вони є генетично і онкогенно безпечними,стійкими до впливу зовнішнього середовища,можуть використовуватися у різних асоціаціях. Але недоліками хімічних вакцин є те,що вони швидко виводяться з організму і є менш імуногенними.

Анатоксини-якісно нові препарати,одержані з екзотоксинів бактерій шляхом обробки 0,4% розчином формаліну при 37*С протягом 3-4 тижнів. Така технологія зберігає антигенні та імуногенні властивості екзотоксинів,але знищує їх токсичність. На введення анатоксинів організм виробляє антитоксини. Для досягнення напруженого антитоксичного імунітету необхідне дворазове введення анатоксину з подальшою ревакцинацією.

Сьогодні широко використовують анатоксини,до складу яких після очищення і концентрації додають сорбенти-ад’юванти. Такі вакцини називаються адсорбованими. Адсорбція анатоксинів значно підвищує їх імуногенні властивості.

Вакцини різних типів, що містять кілька компонентів називаються асоційованими вакцинами. Ці препарати, призначені для одночасної вакцинації проти декількох інфекційних захворювань.

Для підвищення імуногенності антигенів, які входять до складу інактивованих, хімічних, синтетичних В. і анатоксинів, застосовують ад’юванти. Ад’юванти— це різноманітні за походженням і фізико-хімічними властивостями речовини: гель гідроокису алюмінію, ліпіди, емульгатори, полімерні сполуки). Механізм дії ад’ювантів полягає у створенні «депо» антигену в місці введення В. та неспецифічної стимуляції функціональної активності імунокомпетентних клітин.

Анатоксини, їх одержання, очистка, одиниці виміру активності, використання, оцінка.

Анатоксини-якісно нові препарати,одержані з екзотоксинів бактерій шляхом обробки 0,4% розчином формаліну при 37*С протягом 3-4 тижнів. Така технологія зберігає антигенні та імуногенні властивості екзотоксинів,але знищує їх токсичність. На введення анатоксинів організм виробляє антитоксини. Для досягнення напруженого антитоксичного імунітету необхідне дворазове введення анатоксину з подал’ьшою ревакцинацією.

Важливою особливістю цих препаратів є також те,що вони забезпечують збереження стійкої імунологічної пам’яті. Проте ці препарати швидко виводяться з організму і не запобігають бактеріоносійству токсигенних штамів в імунізованих колективах. Активність визначають реакції преципітації при зв’язуванні анатоксину зі специфічним антитоксином і виражають у флокуляційних одиницях за Рамоном.

Сьогодні у практиці використовують ботулічний,гангренозний,дифтерійний,стафілококовий та деякі інші анатоксини.

Корпускулярні вакцини з убитих мікробів. Принципи одержання, контроль, оцінка ефективності.

Корпускулярні вакцини з убитих мікробів називаються інактивованими вакцинами і відносяться до вакцин першого покоління . Для того щоб одержати такі вакцини проводять відбір вірулентних штамів бактерій чи вірусів,які мають повний набір необхідних антигенів та інактивують їх. Для інактивації використовують фізичні і хімічні методи(обробка формаліном,ацетоном,спиртом). Переваги:можливість добору високо антигенних штамів мікроорганізмів ;зручне дозування;відсутність впливу на генетичний апарат;неможлива реверсія вірулентності.

Недоліки:слабший(порівняно з живими) імунітет;парентеральне введення;значна к-сть баластних речовин,які можуть стати причиною алергічних реакцій.

Еволюція кокових бактерій, їх загальна характеристика. Стафілококи, біологічні властивості. Класифікація, практичне значення.

Мікроорганізми, які мають кулясту форму (коки), належать до найстародавніших на землі. Вони досить широко розповсюдженні в природі. Згідно з останньою класифікацією бактерій Бергі (1986) кокові мікроби поділяють на три родини: 1. Micrococcaceae (мікрококи, стафілококи, тетракоки, сарцини). 2. Deinococcaceae (стрептококи, пептококи, пептострептококи). 3. Neisseriaceae (нейсерії, вейлонели). Патогенний стафілокок вперше відкрив Л. Пастер у 1880 році. Більш детально його властивості описав Ф. Розенбах (1884).

Морфологія і фізіологія. Стафілококи мають правильну круглу форму розміром 0,5 - 1,5 мкм. У мазках розміщуються у вигляді неправильних скупчень, які нагадують грона винограду. При виготовленні мазків з гною типового розташування клітин може не бути. Стафілококи грампозитивні, нерухливі, не утворюють спор, окремі види в організмі мають ніжну капсулу. До складу клітинної стінки входять пептидоглікан (муреїн) і тейхоєві кислоти.

Стафілококи - факультативні анаероби, краще ростуть в аеробних умовах. До живильних середовищ невибагливі, добре культивуються на простих середовищах. На МПА колонії правильної круглої форми, опуклі, непрозорі, з гладенькою, блискучою, ніби полірованою поверхнею, забарвлені в золотистий, палевий, білий, лимонно-жовтий колір, залежно від кольору пігменту. На кров’яному агарі колонії оточені зоною гемолізу. У МПБ викликають помутніння й осад на дні. У бактеріологічних лабораторіях стафілококи часто культивують на середовищах з 7-10 % хлориду натрію. Таку високу концентрацію солі інші бактерії не витримують. Отже, сольовий агар є селективним середовищем для стафілококів.
Стафілококи виділяють протеолітичні й сахаролітичні ферменти. Вони розріджують желатин, викликають зсідання молока, ферментують ряд вуглеводів із виділенням кислоти. Антигенна структура стафілококів досить складна й варіабельна. Описано біля 30 антигенів, пов’язаних із білками, тейхоєвими кислотами, полісахаридами. Основним з них є капсульний білок А.
До роду Staphylococcus входять 29 видів, але не всі вони викликають захворювання у людини. Нині бактеріологічні лабораторії України ідентифікують лише три види: S. aureus, S. epidermidis, S. saprophyticus. Розроблені тести для визначення ще восьми видів.