І. Котляревський – зачинатель нової української літератури та нової української літературної мови.

Котляревський (К) є одним із фундаторів нової укр. літ-ри, а його «Енеїда» - найвидатнішим досягненням укр. поезії того періоду і початком відродження українців. Новаторство К виявилося перш за все у нац забарвленні етнографічного матеріалу, можливості двопланового прочитання поеми. К вдалося не просто відтворити життя українців того часу, а й передати дух народу завдяки використанню живої розмовної мови, а саме київсько-полтавського діалекту. У мовній тканині твору вдало поєднуються багата народна фразеологія, лексика з давніми традиціями укр. віршування. «Енеїда» К є новим етапом розвитку укр. силабо-тонічного віршування. Отже «Енеїда» є новим, самобутнім літ. явищем, що було суголосним новій історичний добі, сприяло пробудженню нац свідомості в освічених верствах укр. громадянства. Це перша друкована книга, написана живою мовою, перша високохудожня поема. К є зачинателем нової укр. літ-ри новою мовою – живою народною, що стала знаменною сторінкою в історії укр. літ-ри.

Г. Квітка-Основ’яненко – фундатор нової української прози й нової мови прозового твору.

К-О – зачинатель нової укр. прози, культурно-громад діяч, перу якого належать 80 творів. Його прозу хар-ть такі новаторські риси: прості і цільні сюжети творів, деталізована оповідь, оригінальність авторського стилю, що виявляється в оповіді від першої особи, виклад зрозумілою мовою навіть складних філос понять, повчально-моралізаторський характер прози, що базується на христ ідеях. К-О розвиває нові прозові жанри: фейлетони, гумористичні оповідання («Купований розум», «Підбрехач»), гумористичні сентиментальні повісті(«Маруся», «Щира любов»), сатиричний родинний роман хроніка («Пан Халявський»). У К-О виявилась ознака двомовності у написанні творів. Отже творчість К-О засвідчила оновлення жанрово-стильової системи укр. прози, утвердження в ній ідеалів гуманності, моральності людини з народу.

Українські поети-романтики як зачинателі літературної норми у творах художньої літератури.

Романтизм – (фр. romantisme) – художній метод у літературі й мистецтві, коли не задовольняючий митця реальній дійсності протиставляються картини життя бажаного, витвореного мрією, піднесеного над дійсністю. Для романтичних творів характерні незвичайні, а іноді й фантастичні події та ситуації, деяка умовність, порушення дійсних співвідношень між явищами, образами піднесених над реальністю, виняткових людей, які наділяються сильними пристрастями й часом діють у вигаданих, мало правдоподібних, часто екзотичних обставинах. Письменники – романтики збагатили тематику, розвинули нові жанри, поглибили зв’язки літератури з фольклором. Важливе місце в їх творчості посіла історико – героїчна тема. Зміцнився Міжслов’янські культурні зв’язки, зросла кількість перекладів і переписів творів інших літератур. а) Історичні умови виникнення романтизму а) назрівання революційної ситуації в Росії наприкінці 50 – х р. ХХ ст. б) реформа 60 – х р. (яка особливо не принесла очікуваних результатів) в) Кирило – Мефодіївське товариство б) Розвиток культури і літератури Із розвитком освіти центрами стають університети, виникають недільні школи, які стали на захист безграмотному населенню. В центрах освіти – університетах розгортається наукова діяльність в галузі історії України, української фольклористики. На зміну поміщицьким театрам, відкриваються справжні театри в Києві, Одесі, Полтаві, Катеринославі. Варто підкреслити, що репертуар українського театру значно розширюється за рахунок п’єс І.Котляревського, Г. Квітки – Основ’яненка, В. Гоголя, Л. Глібова... Неймовірно посилюється інтерес до українських народних пісень, композиторів, мистецтвознавців. Основоположником української класичної музики є Микола Лисенко “Заповіт” (1868) і перший випуск українських народних пісень. З’явилась періодична преса: газети й журнали, що стали виходити в Харкові, Києві, Чернігові. Література п. п. ХІХ ст. розвивалася у боротьбі двох течій – прогресивної і реакційної. Прогресивна л-ра відбивала інтереси закріпаченого селянства. Реакційна відбивала інтереси поміщиків

Новаторство мовно-поетичної творчості Т. Шевченка.

Тематика і проблематика поезії Ш наскрізь національна. Новаторською і оригінальною є історіософія Ш, що поєднувала особистісне і народне у поглядах на минуле Укр., яку поет обов’язково включав у загальноєвроп істор контекст. Своєрідною є форма шевченкового вірша, поет відмовляється від традицій наслідування рос вірша, пов’язуючи авторську віршову ритміку з народним розміром, оригінальним є використання неповної, неточної рими, внутрішньої рими, що дає змогу уникнути одноманітності викладу. Романтизм виявився у використанні жанру байронічної поеми (поеми «вільної форми»), де до вірша приєднується проза і наявне формальне вираження авторських почувань і думок («Катерина», «Гайдамаки»).З творів Кобзаря світ довідується про основні дух цінності нашого народу: мову, звичаї, побут, культуру. Ш синтезує мистецький досвід минулих поколінь одночасно творячи новий рівень культурного, філософського, духовного розвитку українців як нації, з геніально простотою розв’язуючи «вічні» проблеми свободи, добра і зла, справедливості, сили слова. Ш – основоположник нової укр. літ мови. Мова його творів багата на поетичні паралелізми, антитези та інші худ засоби; відзначена високою афористичністю, відсутністю вульгаризмів, «просторічної мови».

Орфографічні норми як компонент формування мовної компетенції фахівця.

Орфографія – це система загальноприйнятих правил про способи передачі мови на письмі. Орфографія, як і орфоепія, має велике значення у спілкуванні людей. Вона визначає письмові норми укр літ мови, єдині і обовязкові для всіх, хто цією мовою користується. Єдина орфографія полегшує спілкування, сприяє піднесенню мовленнєвої культури мовців.

Орфографія - невідємна складова частина культури укр мови, однією з основних вимог якої є те, що написання слів має відбуватися відповідно до загальноприйнятих і узвичаєних у цій мові норм написання слів. Отже, норми правильного написання слів обов”язкові для всіх, хто користується укр літ мовою в її письмовій формі.

Орфографія має практичне значення для всіх, оскільки вивчення правил написання слів є одним з основних компонентів формування мовної компетенції фахівця, а також сприяє подоланню помилок в написанні слів.

Принципи українського правопису.

Орфографія – це система загальноприйнятих правил, що визначають способи правильного написання слів.

Українська орфографія побудована на таких принципах:

1. Фонетичний - написання слова точно відображає його вимову. Калач - [калач], вода - [вода].

2. Морфологічний - для правильного написання необхідно точно знати, як пишуться частини слова (корінь, префікс або суфікс), незалежно від того, що вони неоднаково звучать в різних словах чи формах слова. Безліч [бе’зліч], жити [жити^е].

3. Історичний - написання слова слід пам'ятати, його не можна пояснити ні вимовою, ні будовою. Левада [ле^ивада].

4. Дифеоренціюючий - для правильного написання необхідно знати значення слів, щоб диференціювати (розрізнити) їх, незважаючи на однакове звучання. Любов